Здавалося б, дивне питання знову. Ми тільки що з’ясували, що необхідно пацієнту з запором звертатися до гастроентеролога і все налагодиться. Лікар огляне пацієнта, випише необхідне лікування і буде його контролювати процес. Але знову все не так просто. Якщо ми відкриємо велике національне керівництво з гастроентерології, там ми там знайдемо самі різні клінічні рекомендації.
Лікарів цікавлять найрізноманітніші хвороби органів травлення, а у разі кишечника найбільш серйозними проблемами є хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт, освіта дивертикулів, синдром подразненого кишечника, і тому подібні «великі нозології», як говорять лікарі.
Таке функціональне стан, як запор для гастроентеролога – це те ж саме, як співакові зі світовою популярністю, якому аплодують провідні сцени світу, запропонувати виступити в дитячому саду на ранку протягом 15 хвилин. Іншими словами, пацієнти з запором здебільшого тільки відволікають гастроентерологів від великої кількості серйозних пацієнтів, які приймають гормональні препарати і цитостатики, мають потребу в оперативному лікуванні, а в деяких випадках, навіть йдуть на інвалідність.
Тому головним завданням гастроентеролога, до якого потрапив пацієнт з хронічним запором, буде виключення його органічної причини. Гастроентеролог повинен буде визначити, чи немає механічних перешкод для просування стільця. Якщо у пацієнта є дивертикул, існує підозра на виразковий коліт або хворобу Крона, то гастроентеролог з радістю прийме його в ряди своїх пацієнтів. Якщо у пацієнта буде підозра на пухлину, він цілком обґрунтовано перейде в онкологічний диспансер.
А ось якщо у пацієнта нічого не виявиться, і запор буде мати функціональний характер, тоді гастроентеролог дасть загальні рекомендації, і переключиться на своїх складних пацієнтів. Тому швидше за все, консультація гастроентеролога буде одиничною або повторної, але рідко частіше, і лікувати його буде дільничний терапевт. Гастроентеролог буде потрібен для верифікації діагнозу запору і надання йому офіційного статусу. Саме так найчастіше і працюють в парі терапевт і «вузький спеціаліст» у випадку різних функціональних розладів.
Потрібно йти до терапевта?
Звичайно, потрібно. Терапевтом все починається і все зазвичай закінчується. У цьому випадку терапевт – це «альфа і омега». Ситуація ускладнюється ще й тим, що звертаючись офіційне заклад охорони здоров’я державної приналежності в Російській Федерації, в даний час практично неможливо відразу потрапити до лікаря – фахівця, оскільки спрямовує і розділяє потоки тільки дільничний лікар – терапевт. У поліклініці просто не вийде відразу «відкласти талончик» до невропатолога, гастроентеролога, пульмонолога.
Взагалі, всі лікарі внутрішніх спеціальностей мають свого власного «воротаря», а саме терапевта. Йому ця роль, мабуть, у багатьох випадках навіть і не до вподоби, бо вона віднімає у нього час на власних пацієнтів. Але так вже заведено, що пацієнт з хронічним запором обов’язково (якщо хоче, звичайно, звертатися до лікаря), спочатку відвідує дільничного терапевта. У свою чергу, дільничний терапевт зовсім не зацікавлений у тому, щоб отримувати догани від начальства і зауваження за необгрунтовану завантаження вузьких фахівців, тих своїх колег, які так вже завантажені до межі. Тому терапевт, отримавши свіжого пацієнта з запором, зовсім не буде поспішати його відразу направити до гастроентеролога, якщо він сам не буде бачити якоїсь патології.
Звичайно, якщо пацієнт схуд, у нього з’явилося анемія, суха шкіра, знизилася працездатність, з’явилася відраза до м’яса або риби, періодично з’являється кров у калі або інші неприємні симптоми, тоді терапевт може підозрювати або хронічну крововтрату або онкологічне захворювання шлунково-кишкового тракту і обов’язково прийме термінових заходів.
Але на жаль! Найчастіше терапевт стикається з певною, стандартної картиною. Мова йде про пацієнта (пацієнтці) середніх років, типовому офісному працівнику, який страждає гіподинамією, неправильно харчується, від випадку до випадку, перекушує фастфудом, має цілий букет різних захворювань і шкідливих звичок.
Тому в першу чергу терапевт буде намагатися позбавити пацієнта від запору з допомогою нелікарських рекомендацій, які будуть зводитися до зміни раціону, здорового способу життя, раціональної фізичної навантаженні, правильного режиму праці і відпочинку та інших подібних рекомендацій. Звичайно, на самому початку терапевт, можливо, за показаннями, порекомендує застосування проносних, щоб розірвати замкнене порочне коло, або зробити приписи щодо очисних клізм. Але потім він, швидше за все, займеться саме тим, що і приносить реальну користь пацієнтам в більшості випадку, якщо вони здатні працювати над собою і уважно слухають лікаря.
Але вся справа в тому, що таких пацієнтів меншість. Вони слухають лікаря і вірять тільки тому, що хочуть почути. Вони виконують приписи щодо проносних засобів, але зовсім не хочуть з ними розлучатися, тому що це просте, як вони думають, засіб вирішення проблеми запору. Найголовніше, на їх думку – це виписати потрібне проносне.
Вони вперто не хочуть чути про те, що проносні повинні прийматися короткими курсами, а тривалий прийом проносних приносить тільки шкоду. Такі пацієнти вважають, що тільки лікар може вирішити їх проблему, а самі вони брати участь у своєму житті, і тим більше – до кардинальної перебудови звичок абсолютно не збираються. Всі рекомендації щодо способу життя та зміни раціону харчування просто «пропускаються повз вуха». Пацієнт не хоче прикладати певні і тривалі зусилля, щоб самому стати здоровим. І це дуже сумно.
Адже запор – це функціональний розлад, що майже кожен з нас заслужив неправильним способом життя і неправильним харчуванням. І практично кожен з нас може самостійно впоратися з цим розладом, не вдаючись до послуг лікарів, якщо він правильно почне ставитися до свого харчування і своєму здоров’ю.
